Четвер, 19.10.2017, 16:42                                                                                                                                   Ви увійшли як Гость · Група "Гости" · RSS


 


 Меню сайту

 Хмарка тегів

парк чистота БАСАНЬ день молоді молодь продам продам будинок рудькывка 8 березня зима погода вартість перевезення зміни маршрутні таксі тичина піски павло тичина голодомор Голодомор в Україні О.Д. ШАПЧЕНКО прямий зв'язок 8 марта жінки кохані Привітання Вітаємо КПІ Ман і обнова - українська мова Бобровицька гімназія Вся і давність Кобижчанська ЗОШ І-ІІІ ст Олександрівська ЗОШ І-ІІІ ст 9 Травня військова частина Велика Вітчизняна війна річниця перемоги Конкурс Спартакіада спорт стадіон

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
користувачів: 0

 Форма входу
Загрузка...
Інформація

Місто:   Бобровиця

Регіон : Чернігівска                 обл.

Поштовий індекс:
          17400
Площа: 18,9 км²
Телефонний код:
         +38 (04632)XXXXX
Номерні знаки:  
         СВ /25
Міський голова:
         Якушко В.В.
 Герб міста


 

Головна » 2012 » Червень » 25 » Відкриваються нові правдиві сторінки (один факт з біографії партизанського командира О.Є.Кривця) Відкриваються нові правдиві сторінки (од
23:24
Відкриваються нові правдиві сторінки (один факт з біографії партизанського командира О.Є.Кривця) Відкриваються нові правдиві сторінки (од
22 червня 1941 року – день, про який було написано багато книг, статей, параграфів в підручниках історії, знято чимало художніх фільмів. Однак, в останні роки зʹявилося чимало досліджень, газетних та журнальних статей, які свідчать про те, що радянський уряд знав про напад, який готувався з боку Німеччини. Інтервʹю науковців Національного музею історії Великої Вітчизняної війни (Київ), чимала кількість монографій дають можливість допитливому читачеві довідатися про історичну правду, яка довго була прихована під яскраво-червоною плюшевою скатертиною радянської ідеології (до слова, буквально днями я таку скатертину – радянський партійний раритет - застала на столі для урочистих зустрічей в одному з сільських клубів Бобровиччини). Сьогодні, дякуючи нашій Незалежності, ми можемо аналізувати, міркувати, досліджувати, порівнювати і робити висновки не застарілих підручників з пожовтілими сторінками, а з нової дослідницької літератури.
Для України ціна Другої Світової війни була найдорожчою в усьому СРСР. Наші втрати в цій війні (на полях бою та загибель мирного населення) є найбільшими в кількості загальних радянських втрат. Можемо впевнено сказати, що така кількість померлих та загиблих сприяли одній з кількох демографічний «ям», які позначилися на Україні в майбутньому, тобто, фактично, в сьогоденні.
Тому в день 22 червня знову і знову повертаюся подумки до подій 70-річної давності і шукаю відповіді на запитання, повʹязані з періодом нашої історії 1939-1945 р.р., які виникають не лише у мене. Зокрема, час від часу навідуючись на Бобровиччину, мене підштовхує до пошуків істини ситуація, повʹязана з партизанським загоном, який очолював О.Є.Кривець. В Пісківському сільському музеї ціла експозиція присвячена саме цьому загону та його командиру, але місцеве населення нічого не може розповісти про їх активні та переможні дії, про конкретні операції партизан. Нічого такого про відважність партизан в селі Піски старожили не памʹятають , а книзі О.Кривця «Багряними дорогами» просто не вірять. Бо саме ця художня книга, названа автором документальною повістю, спонукала комісію ЦК КПРС у 1985-1986 році провести розслідування діяльності загону під керівництвом О.Кривця, що призвело до позбавлення його звання Героя Радянського Союзу. Щоправда, через кілька років, на межі радянського путчу та народження Незалежної України, Сокольницький суд міста Москви повернув Олександру Єлисейовичу це звання (цікаво, звідки Москоський районний суд так достеменно знав про діяльність партизанського загону на Чернігівщині?).
Мені до рук потрапила анкета Олександра Єлисейовича Кривця, яку він заповнював як член (командир) партизанського загону. Деякі факти викликають сумнів і потребують тривалого дослідження (якщо в цих пошуках буде зацікавлений Пісківський музей, який розповідає про діяльність партизанського загону О.Кривця). Але зараз мова йде про останній запис в цій анкеті: «Відомості про сімʹю – всі сімʹя загинула від рук фашистський ізвергів». Співробітники Пісківського музею, цитуючи документально- бравурну книгу «Багряними дорогами», з завзятою силою переконання оповідають, що батька і молодшого брата Олександра Єлисейовича забрали поліцаї, повезли до Ніжина і стратили. Чомусь нічого не розповідають про старшого брата, військового льотчика, який загинув у перші місяці війни і документами якого, пишуть дослідники, скористався Кривець-партизан. Також нічого не розповідають про сестру Ганну . Лише достеменно стверджують, що мати О.Кривця померла до війни. Про самого Кривцю в експозиції музеї матеріалів практично немає, як і логічної розповіді про його діяльність. Очевидно, інформації про склад та діяльність загону імені Щорса під керівництвом Кривця так мало, що співробітники музею досі використовують побудовану ще у 1970-1972 роках експозицію та розповідь про загін будують, ґрунтуючись на названому вже документально-художньому творі авторства Олександра Кривця.
23 червня 2012 року я вирішила відвідати музей у Пісках, аби іще раз перечитати прізвища тих понад 850 пісківчан, земляків Павла Тичини, які 27-28 грудня 1942 року згоріли в своїх хатах та були розстріляні на своїх дворищах. В залі сільського музею тьмяне світло примушує відвідувача бути уважнішим, напружити зір, щоб уважно перечитати усі прізвища. Серед них – племінниця поета Ольга Михайлівна Тичина, двоє її діток… (Та це потребує окремої розповіді, бо ми ретельно дослідили долю Ольги, її дітей, місце поховання та, зову ж (горе наше), легенди та викривлення, повʹязані з її загибеллю.) Повертаюся до загального великого списку, шукаю інших родичів, крім Ольги… Моторошно читати той довгий список невинних жертв. Колись,ще років 4 тому, розглядаючи цей стенд, я відчувала, як в спину мені з протилежної стіни пильно і колюче дивиться Йосип Віссаріонович. Дивно, кат «дивився» на цей довгий перелік українців, які стали жертвами з його вини. Вже кілька років, як за нашою порадою й те фото (яке виглядало знущанням над нами, українцями), і цитату «вождя народів» з експозиції прибрали. І, повірте, атмосфера з цьому музейному залі стала більше відповідати його призначенню – увічнити памʹять загиблих односельців. Поволі, не поспішаючи, веду очима по спискам, вкотре читаю прізвища, які вже й так добре знайомі. Трохи праворуч – іще один список – тих, хто не повернувся з фронтів Другої Світової. Серед тих, хто був мобілізований на фронт – майже половина не повернулася в своє село. Це ще раз підкреслює надто дорогу для України ціну перемоги в тій війні. І раптом, як блискавка, думка: а чи немає серед загиблих пісківчан родини О.Кривця? Переглядаю обидва списки ще раз – немає. А співробітники, вкотре посилаючись на своє єдине інформаційне «джерело» - книгу «Багряними дорогами», завчено називають дату, коли за словами автора книги, виданої у 1973 році 200 000 тиражем, були страчені його батько і молодший брат. Дивно, що у 2012 році співробітники музею досі цитують книгу, видану 40 років тому. Вже ж стільки нової літератури вийшло, та стільки статей надруковано…
Збираючись вже йти, розумію, що ще повинна прочитати список тих, хто був вивезений на роботи до Німеччини. Ці люди могли працювати у себе на полях, у ФАПі чи у школі, могли дочекатися з фронту своїх наречених, народити дітей… А могли ж і загинути, коли палили село… Думки плетуться самі собою і вибудовують різні варіанти їх життя. Дивлюся, що були вивезені як старі (близько 60-ти років) так і зовсім діти – по кілька років. Мабуть, думаю, матері не схотіли з ними розлучатися… Знову пригадую ще недавній час, коли на цьому ж місті висіла фотографія «вождя». Памʹятаю нашу розмову в кабінеті тодішнього керівника району - Супруна Миколи Степановича. Тоді ми, не маючи сили переконання на музейних працівників та на їх керівницю, разом з членом Колегії Міністерства культури і туризму України Олексієм Долею записалися на прийом до Миколи Степановича. Коли Супрун М.С. почув про наше прохання прибрати з експозиції фотографії радянських вождів, то аж розчервонівся від гніву – невже таке досі є у наших музеях? А керівниця галузі – Герасименко Марія Петрівна - спокійно відповіла: «Та чого Ви так панікуєте, вона ж (фотографія Сталіна) зовсім маленька». У таких випадках кажуть: «Без коментарів». І от пройшло кілька років. Як мало треба було – тоді, на 16-му році незалежності змінити один експонат на інший, щоб документи почали самі промовляти до відвідувача.
Поволі читаю прізвища. В цей день не хочеться нікуди поспішати, бо, фактично, бігтимеш від своєї історії, якої й так до пуття не знаємо. Раптом очі зашпортуються на знайомих прізвищах «Кривець О.М., Кривець О.О.». Вчитуюся – Кривець Олисей (Єлисей) Михайлович (1882 р.н.), Кривець Андрій Олисейович (Єлисейович) – 1923 р.н. Кличу співробітниць і намагаюся їм пояснити, що родичі О.Є.Кривця не страчені, як написано в його книзі, а вивезені на роботи до Німеччини, і дивуюся, що вони самі, друкуючи ці списки, не звернули на це увагу. А розгублені жіночки, якось знічено знову посилаються на ідеологічно вивірену радянськими цензорами книгу Олександра Кривця, в якій вправно перепленися правда з вигадками і відрізнити їх пересічному читачеві – годі. То правда, виявляється, була зафіксована Рішенням Ново-Басанського райвиконкому № 98 від 14.6.44 р. за підписом Голови Пісківської сільської ради Галики Михайла Даниловича. І що цікаво – документ, на який я посилаюся, зберігається у фондах Пісківського історичного музею!
От так, помалу, крок за кроком, викристалізовується правда та відходить омана від постаті партизанського командира, якого навіть на російському (всесоюзному сайті) «Герои страны» (http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=3736)
характеризують так: (мовою оригіналу) «Однозначных оценок того, действительно ли он герой, или мы имеем дело с проходимцем и інтриганом, нет до сих пор…» Автор статті – Кирило Осовик.
Я рада моїй новій знахідці. Мені вона ще раз дала привід ставити під сумнів історичну достовірність документальної повісті Олександра Кривця під назвою «Багряними дорогами», а також спонукала мене до глибших пошуків правдивої інформації про спалення села Піски, що нині на Бобровиччині, у грудні 1942 року. Тоді мої родичі – Оля Тичина та її донечки Ніна і Тамара – були вбиті на своєму подвірʹї, але й досі в усіх книгах та статтях з «легкої руки» їх односельця-командира вважаються «спаленими в церкві». Парадокс, на подвірʹї Івана Григоровича Тичини була маленька могилка, від ранньої весни до пізньої осені вся в квітах. Іван Григорович писав брату Павлу в Київ про його гіркі старечі сльози, пролиті над цим скромним похованням. А в той же час до столиці летіли листи, адресовані Павлові Тичині, від комуністів та активу села Піски. Вони писали про звірства німців, які «заживо спалили в церкві Вашу племінницю та її дітей». Я тепер розумію, чому Павло Григорович їм нічого не відповідав та не полюбляв їздити в село. Мабуть та нещирість була занадто брутальною. До слова, саме та частина подвірʹя, де були вбиті та поховані Оля з дітками й вчителька Романенко К.М., чомусь були «відсічені» від території пісківського сільського музею, коли в квітні цього року виготовляли документи на музейну землю.
Розмова з місцевою (сільською) владою про приєднання цієї території до музею не була успішною. Ми написали лист до керівників області, району, села, музею з аргументацією, чому ця полита людською кровʹю земля (яка ще нікому не передана у власність чи у використання) повинна бути в складі музею. Цікаво мені, що переможе у рішенні влади: громадянська позиція та прагнення зберегти історію чи приватні симпатії?
P.S. На превеликий жаль, дуже часто відомі краєзнавці та дослідники історії Бобровиччини послуговуються старими книжками та довідниками, переписуючи їх текст у різних варіаціях. Щоправда, іноді їм вдається видати за свою працю переповідання вже кимось надрукованої інформації. Таким чином, новизна такого дослідження залишається мізерною, і, що найгірше, зовсім не допомагає місцевим музейникам, які не мають змоги працювати в архівах та взяти в бібліотеці сучасну літературу. Можливо, описана тут невелика, але цікава знахідка підштовхне моїх колег-музейників з Пісок стати на шлях самостійного аналізу, пошуку новітньої літератури, переформатування усталеного заідеологізованого стереотипу про період 1939-1945 р.р. та відкриє для них обшир інформації, яку вже дослідили, знайшли, опублікували – лише треба знайти і використати в роботі.
Переглядів: 1418 | Додав: Тетяна3657 | Рейтинг: 5.0/1
Загрузка...
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Copyright MyCorp © 2017

 Точний час 
 Пошук

Погода                                   

Погода в Киеве на неделю Погода в Бобровице на неделю Погода в Чернигове на неделю

Загрузка...
 Друзі сайту


Підприємства міста




 Реклама

 InternetUa

Загрузка...



Vladimir Bida bobrovica.at.ua 2017